І ось на порозі зима, сніжки, новорічні приготування, затишні і теплі сімейні посиденьки, довгоочікуване свято Різдва Христового. Всі домашні у клопотах підготовки до святкувань. За вікнами наших домівок холодний вітер, снігові завірюхи, слизько))) І от саме в такий час, ідучи по безлюдній вулиці, я відчула себе «Сама на Землі» :)
Машин не чути, людей не чути, проте чуєш свої думки. Інколи вони горлають, а інколи «сплять». На той час вони міркували над питанням: «За що мене любить Бог?». В тому, що він любить мене і тебе я не сумніваюсь, але за що не розумію.
«За що?», «За що?», «За що?» – «попахує» меркантильністю. «За що» асоціюється з вигодою, ніби я тобі даю певну річ, а ти мені взамін іншу. І в результаті виходить, що я шукаю вигоди. А хіба Господь шукає вигоди у стосунках з людьми. Думаю, що ні! Тоді виходить, що слід міняти питання, на ось таке: «Чому мене любить Господь?».
«Чому?», адже не завжди я є чемною дитиною, буває, що роблю збитки, не слухаюсь Його, відвертаюсь від Нього, завдаю Йому стільки клопоту. А Він мене все одно любить. «Чому?». Можливо, що Він не може інакше, не вміє інакше. Любить так, як любить маленька дитина свою маму. Просто так любить. Просто любить. Любить без власної вигоди, без примусу. Любить, бо живе в любові. Бог є любов (Івана 4:8).
Нехай у ці зимові свята усіх дивесвітлян і читачів огорне Божа любов, яка зігріває нас завжди, де б ми не були.
P.S. Дякую безлюдній вулиці, що не відлякала думки.
